Історія України, 14.04.22р.

 Тема. Радянізація нових територій.

Випуск газети «Красная Армия» від 18 вересня ряхтить гаслами, що підкреслювали ідеї «визволення»:

"Військам Українського фронту випало особливе щастя та велика честь – першими нести прапор визволення від панських утисків братам-українцям.

Ми входимо на землю Західної України не як завойовники, а як визволителі.

Не на завойовану, а на свою рідну землю вступає Червона Армія".

         Радянська преса на межі вересня-жовтня багата на ось такі епізоди:

" В одному з сіл солдатів та командирів Червоної Армії обступили селяни. Вони попросили дати їм газети. Один із моїх знайомих вийняв із сумки випуск газети «Красноармейская правда» від 16 вересня. На першій сторінці надруковано великий портрет товариша Сталіна. Старий селянин схопив газету, притиснув до уст, окропив сльозами радості дорогі риси вождя всіх пригноблених. Солдати, які мужньо билися з польськими військами, не могли спокійно дивитися на цю сцену. Багато хто з них крадькома витирав мокрі очі".

Греко-католицький священик Григорій Костельник:

"Перше, що нас вразило, це «пролетарський» вигляд большевицького війська й дуже простий одяг, навіть у «командирів», дальше, неінтеліґентні, некультурні обличчя та простацькі рухи".

"Коліна тремтіли мені з сорому перед поляками, бо, все ж, це було військо тієї держави, якої складовою частиною була й моя батьківщина"

        В описах побачених совєтів очевидці підкреслюють те, що їх найбільше вразило: нужденний, збідований вигляд, брудний і смердючий одяг солдат, непривабливий вигляд офіцерських жінок. Це породило сталі вирази: «Прийшла біда чорна»;«Голі, босі і обдерті»;«Жебрацька нужда», «Паршива, в куфайці вушивій»,«Батько Сталін, давай мила, бо вже воші мають крила…» тощо.

      Про жінок.   Ось один зразок: “Інтелігенція радянська, так звана, всі вони були теж бідні. Приїжджали вони з жінками. Багато «панів», як вони називали, повтікали за кордон — вони позаймали їх квартири. Ну, там був всякий одяг, і ті шляфроки (шовкові нічні такі, дуже гарні). Вони не знали, ті жінки, до чого то вживається, то вбирали ті шляфроки до театру, були випадки. Отакий то був їхній рівень” (Батіг).

Трапляється й мотив про застереження самої оповідачки-очевидиці не вдягати того шляфрока на вихід, бо то є такий халат підвечірковий, в якому пані могла хіба що вийти десь на подвір’я, в сад після вечері.

На це зухвала совєтка тільки відповіла: «Што ти панімаєш!» — а потім повернулася у сльозах з наріканнями: Мєня осмєялі, што я в халатє прішла.

Респондентка з деяким співчуттям підсумовує: “Вбраласі в лякєркі на високі вопцаси і в той шляфрок, розумієте. Бо вона не знала”. (Чорнобиль)

Зовнішній вигляд совєта і совєтки, як згадує очевидець, «радикально відрізнявся від наших людей: коли вони ішли здалека, то зразу було впізнати, совєт пішов або совєтка»;«сірі люди, бо сірий колір домінував у їхньому осінньому та зимовому вбранні» (Крушельницька); «Всі були вдягнені в таких плащах з високими комнірами і беретках» (Батіг).

У фольклорі закарбувався образ совєтки, вбраної в червону беретку, кльошну спідницю та ґумові чобітки: «Спідниця в кльош, на ногах ґальош¸ на голові беретка, впізнати, що йде совєтка» (Чорнобиль); «В червоній беретці, з кроліка жакетці, сукєнка бальова, до низу кльошова, зелені панчошкі, на ноґах кальошкі, штири метри сракі. Повідь, хто то такі» (Олійовська).

Останню сороміцьку грубість оповідачка подала з вибачливим поясненням: «Такє глупство, то поляки так про совєток». Ця грубість, очевидно, була спровокована тим, що совєтки мали досить непривабливу і помітну для стороннього ока нижню білизну: “Їхні труси, по-нашому майтки називалися, були з грубого байкового матеріалу, голубого або фіолетового кольору. І вони були такі довжиною до колін”. (Батіг)

Дошкульна сатира зачепила совєток і через їхні однотипні беретки:”Чому совєткі носять беретки тільки червоного кольору? — Бо воші теж хочуть мати свій червоний куток”. (Патик)

 Про невігластво . Лариса Крушельницька:

“Ідуть два радянські офіцери, побачили пам’ятник польському королю Яну Собеському на коні (стояв там, де зараз пам’ятник Шевченка, але ближче до трамвайної колії) і один до другого каже:
— Ти сматрі!? І здєсь Хмєльніцкій!
То почув поляк і в нервах заперечує:
— То прецєж нє єст Хмєльніцкі! То єст Собєскі! [То ж не є Хмельницький. То є Собеський].
— Ну да, — відповідають, — совєтскій Хмєльніцкій, совєтскій”.

Про пропаганду: “Коли совєтські танки в’їхали до міста, їх після деякого перестраху оточили люди. Танкісти повилазили з своїх сталевих твердинь і стали розмовляти з львів’янами. Зрозуміло, почалась з місця аґітація. Про що люди не спитали б, танкісти мали на все готову відповідь: «У нас єтаво очєнь мноґо». «А шкарлятини у вас много?» — спитали хитріші. Танкіст, не знаючи, що таке шкарлятина, з місця відповідає: «Да, очєнь». «А Амстердамів, — був дальший запит — у вас много?» — «Ну, хватіт», — відповів танкіст, не маючи поняття, що таке Амстердам».

Радянізація приєднаних територій
Визначення поняття	Радянізація — система заходів, спрямованих на встановлення радянської влади, побудову соціалістичного суспільства за економічною та політичною моделлю СРСР у західноукраїнських землях
Основні заходи	1. Юридичне закріплення приєднаних територій: 26 жовтня 1939р. - вибори до Народних Зборів Західної України, які звернулися до радянського керівництва з проханням включити ЗУЗ до складу СРСР. Жодного плебісциту з питання бажання громадян щодо можливого приєднання колишньої румунської території та її населення до складу СРСР не проводилося . 2 серпня 1940 року рішенням Верховної Ради СРСР ці території ввійшли до складу Радянського Союзу: 2. Зміни в адміністративно-територіальному устрої: а) На ЗУЗ, які були приєднані після поділу Польщі, було створено 6 областей у складі УРСР: Львівську, Станіславську, Дрогобицьку, Тернопільську, Волинську, Рівненську; б) на території Пн. Буковини - Чернівецьку обл.; в) Бессарабія була розділена: частина була об'єднана з Молдавською АСРР і виділена як повноцінна республіка СРСР, на півдні Бессарабії було створено Ізмаїльську обл. УРСР. 3. Поширення радянського законодавства. 4. Заміна чиновників-поляків новоприбулими службовцями (направлення зі східних районів великої кількості кадрів, часто російськомовних). 5. Заборона всіх політичних партій, громадських, культурно-освітніх товариств; дозволено діяльність лише КП(б)У, комсомолу, радянських профспілок. 6. Націоналізація майна землевласників та підприємців було прихильно зустрінуте місцевим населенням, оскільки більшість із власників були неукраїнцями. 7. Розширення мережі навчальних закладів усіх рівнів; заснування бібліотек, клубів тощо. Українізація освіти, преси. 8. Уведення безкоштовного навчання та медичного обслуговування. 9. Суворий контроль партійно-радянського керівництва над усіма сферами життя. 10.Утиски церкви, особливо греко-католицької. 11. Розгортання карально-репресивного апарату, масові репресії та депортації місцевого населення.

             Самі червоноармійці нерідко не підтримували цю тимчасову ейфорію:

"Вони нас вітають, цілують, а ось почнуть отримувати по 200 грамів на трудодень, як ми у колгоспах, тоді дізнаються, що таке радянська влада." Як згадував свідок тих подій: "Вони ледь сунули ногами. Хоч не було жодних боїв, мали однострої як полинялі лахи, кріси не на ремнях, а на портяних пасках… Розбігаються по хатах, просять хліба…" Оцінки вихідців зі Сходу України: "У Польщі все ж-таки народу живеться краще, тут усе дешево: і продукти, і товари" "Як же це розуміти, що ми живемо заможно, а наші люди товчуться за хлібом та мануфактурою в чергах, і взагалі мануфактури не можна дістати. Говоримо, що тут погано живуть, а тут же цієї мануфактури хоч завались"] "У Радянському Союзі погано жити, за гроші нічого не добудеш. Дарма тільки селяни радіють — потім плакатимуть"