Історія України 30.03.21р. (2 год.)

 Тема. Політизація та радикалізація українського національного руху

План

1. Загальна характеристика суспільно-політичного руху у Наддніпрянщині на поч. ХХ ст.

2. Утворення політичних партій у Наддніпрянщині.

3. Суспільно-політичне життя в ЗУЗ на поч. ХХст.

Як працюємо?

1. Оскільки обсяг матеріалу теми великий, ваша задача сьогодні - тільки опрацювати теоретичний матеріал, без виконання письмових завдань. Домашнє завдання: зберегти конспект, наданий вам. Опрацювати параграфи 38, 41-42.

2. Знайомимося з поданою таблицею і копіюємо її будь-яким зручним для вас способом:

Загальна характеристика СПР у Наддніпрянщині на поч.ХХ ст.

Український нац.-визв. рух	Інші  течії	Російська течія
1.Політизація : створення політичних партій, які ставили собі за мету добитися самовизначення українського народу. Перша політ. Партія у Наддніпрянщині – Революційна українська партія (1900р.) 2.Поява двох політичних течій: автономістів (більшість політичних партій, які виступали за автономію України у складі федеративної Росії) та  самостійників (меншість укр.. політиків, яка стояла на позиціях здобуття незалежності)	1.Позиції польської течії ті ж, що і раніше: відродження Речі Посполитої. Повстань на поч. ХХст. поляки не піднімали. 2. Єврейська течія: виступала за захист прав єврейського населення. Серед представників євр. Руху виділялися сіоністи (прихильники відновлення єврейської державності у Палестині) та прихильники соціалізму, які створили партію «Бунд» («Союз»), що стояла на позиціях переходу до соціалізму шляхом  реформ. 3. Кримськотатарський рух продовжує існувати, носить культурно-просвітницький характер.	1. Консерватори: збереження абсолютизму, «єдиної і неділимої Росії» (імперії), придушення національно-визвольних рухів неросійських народів. 2. Ліберали: реформування суспільства на основі принципів демократії (парламентаризм, громадянські права і свободи). 3. Радикали (соціалісти): - Російська партія соціалістів-революціонерів (есери) – перехід до соціалізму шляхом селянської революції. - Російська соціал-демократична партія більшовиків (РСДРП(б) – перехід до соціалізму шляхом пролетарської (робітничої) революції та встановлення диктатури пролетаріату. - Російська соціал-демократична робітнича партія меншовиків  (РСДРП(м) – соціалізм шляхом парламентських реформ

 3. Переглядаємо відео веселенького і розумненького Богданчика), тримаючи перед очима таблицю "Українські політ. партії Наддніпрянщини на поч. ХХ ст." (не забуваємо скопіювати й цю таблицю) :

"Українські політ. партії Наддніпрянщини на поч. ХХ ст."

Таблиця 2. Політизація національного руху. Утворення політичних партій у Наддніпрянській Україні
Революційна українська партія (РУП). 1900 р. Д. Антонович, Б. Камінський, Л. Мацієвич, М. Русов	1. Обґрунтування  основних ідей в програмі партії «Самостійна Україна» (автор М. Міхновський, перший теоретик самостійництва у Наддніпрянщині) історичних прав України на самостійне існування: «Одна, єдина, вільна нероздільна Україна від Карпат до Кавказу». 2. Діяльність:  -  Утворення Центрального комітету у Києві та Зарубіжного комітету - у Львові.  -  Розгортання мережі місцевих організацій.  -  Орієнтація на селянське середовище. -    Випуск газет і брошур, які пропагували ліквідацію поміщицького землеволодіння, безкоштовну передачу землі селянам, підвищення заробітної плати і поліпшення умов життя сільськогосподарських робітників; закликали до страйків та інших актів непокори. 3.  Зміни в програмі РУП у процесі організаційного становлення (перехід на засади автономії України у внутрішніх справах, надання переваги марксистському соціалізму) Зміни у програмі призвели до розколу у РУП, з неї виділилася УНП, до якої увійшли самостійники (див. нижче)
Українська народна партія (УНП). 1902 р. М. Міхновський, О. Макаренко	1. Обстоювали цілковиту державну самостійність України. 2.  Орієнтація на національну інтелігенцію. 3. Діяльність: -  Пропагандистсько-агітаційна робота в студентських аудиторіях, легальних громадських організаціях, серед військових. -   Вимоги зняти заборони на українське друковане слово і культурно-просвітницьку діяльність. -    Поширення листівок із закликом до боротьби проти самодержавної влади, за незалежну Україну
Українська демократично-радикальна партія (УДРП). 1905 р. А. Лотоцький, Є. Чикаленко, Б. Грінченко	1.  Виникла в результаті злиття Української демократичної партії (УДП) та Української радикальної партії (УРП). 2. Обстоювали ліберально-демократичні позиції, ідеї встановлення в Російській імперії конституційної монархії, яка надала б Україні автономію в складі Росії. 2.  Перетворення у суспільстві пропонували здійснити шляхом реформ, заперечуючи руйнівну боротьбу між класами
Українська соціал-деократична спілка (УСДС),  1904р.	1.Виникла внаслідок виходу з РУПу в 1904р. 2.Вважала неактуальним питання про політичну і національно-культурну автономію України. 3. Стояла на позиціях побудови соціалізму шляхом проведення реформ. 4. Тісно співпрацювала з «Бундом» та РСДРП (м)
Українська соціал-демократична робітнича партія (УСДРП). 1905 р. М. Порш, С. Петлюра, В. Винниченко,	1. Виникла в результаті зміни назви РУП. 2.  Орієнтація на селян і робітників. 3. Прагнули поєднати соціал-демократизм із націоналізмом. 4. Вимога автономії для України

3. Суспільно-політичне життя у західноукр. землях

на поч. ХХ століття

1.      Продовжували діяти провідні пратії у Східній Галичині: РУРП, УНДП, УСДП. Радикальна течія залишалася провідною.

2.      На Буковині переважає народовська течія. 

3.      У Закарпатті український рух був найслабшим. Там значний вплив мали угорські політики, відбувалася мадяризація (зугорщення) українського населення. Наприкінці ХІХст. там розгортається народовський рух, який очолює Августин Волошин. (ЗНО, портрет на с. 304)

4.      Українці Сх. Галичини на межі ХІХ-ХХ ст. ведуть боротьбу за український університет у Львові. У місті діяв університет, але викладання у ньому велося польською мовою. Укр. студенти та інтелігенція хотіли добитися укр. мови викладання. Студенти покидали університет, переходячи на навчання до інших ВНЗ Австро-Угорщини, проводили масові зібрання-віче з вимогою українізації університету. Та, на жаль, влада Ав.-Уг. не пішла на поступки та не провела українізацію університету.

5.      Боротьба укр. населення за загальне виборче право для чоловіків (щоб усе населення чоловічої статі відповідного віку, незалежно від майнового становища, могла брати участь у виборах до австрійського парламенту - рейхстагу). 

·                     А) цей рух очолила інтелігенція

·                     Б) укр. населення проводило масові демонстрації-віча та робітничі страйки з вимогою надання загалного виборчого права

·                     В) 1906р. - багатолюдне 50-тисячне віче у Львові з вимогою надання виб. права

·                     Г) 1907р. (ЗНО!!!) - виборчим законом затверджене загалне виборче право, право обирати депутатів до парламенту на осові загального, рівного, прямого і таємного голосування.

        6. Діяльність мережі товариства "Просвіта" (згадуйте, створене у Львові ще у 1868р.)

        7. Створення мережі фізкультурно-спортивних товариств, які виховували молодь у патріотичному дусі, сприяли фізичному розвитку українскої молоді. Серед цих товариств виділялися:

·                     "Сокіл", створене у 1894р. у Львові. Спочатку його очолював В.Нагірний (згадуйте, він був і ініціатором кооперативного руху). Пізніше товариство очолив Іван Боберський (ЗНО!!!) - педагог, який вважав, що моралне виховання юнацтва повинно ти поряд із фізичним.

·                     "Січ" - утворене у 1900р. Кирилом Трильовським (ЗНО!!!) у селі Завалля на Галичині. Товариство орієнтувалося на відродження козацьких традицій, на патріотичне і фізичне виховання юнацтва.

·                     "Пласт" -  утворена у 1911р., являла собою український різновид скаутського руху. Перші гуртки "Пласту" створили Іван Чмола та Петро Франко (син Івана Франка). Мета "Пласту" - моральне і фізичне вдосконалення і самовдосконалення юнацтва.

        8. Велика роль української греко-католицької церкви у суспільно-політичному житті. У 1900р. її очолив митрополит Андрей Шептицький (ЗНО!!!, портрет на с. 305), Крім церковних справ Шептицький приділяв увагу розвитку освіти та медицини, розвитку культури (став засновником Українського національного музею у Львові), вимагав від австро-угорських властей відкриття укр. університету та укр. гімназій. Був депутатом Галицького сейму та загальноавстрійського парламенту.