Історія України, 19.01.21.
Тема. Зміни в соціальній структурі суспільства. Родини українських підприємців.
Виконані завдання надати на перевірку до 25.01.21.
Зміни в соціальній структурі суспільства.
1. Опрацюйте навчальні тексти за посиланнями (у підручнику немає необхідної інформації):
https://narodna.pravda.com.ua/history/4b2e4ed7d5982/
https://borysenko.if.npu.edu.ua/teksts/32-lekcia-29
2. Використовуючи матеріали поданих ресурсів, заповніть таблицю "Соціальна структура українського суспільства у 2-й пол. ХІХ ст." за формою:
1 колонка: верства населення (до верств будуть віднесені селяни, поміщики, наймані робітники, буржуазія, інтелігенція).
2 колонка: особливості становища
Наприклад, селяни: . 1.Становили більшу частину населення.
2. Були носіями традиційної моралі.
3. Після реформи 1861р. були втягнені у ринкові відносини....
І так далі. Потім характеризуєте поміщиків і т. д.
Родини українських підприємців
1. Перегляньте запропоновані відео про родини українських підприємців-меценатів та ознайомтеся з поданою текстовою інформацією.
Учні які виконують завдання на середній і достатній рівень, складають конспект про родини підприємців-меценатів.
Учні, які виконують завдання високого рівня, пишуть на основі отриманих знань відповідь на питання.
Французький письменник-меценат 18 ст. Антуан Франсуа Прево писав:" Тільки благочинністю, добродійством і можна, певно, змусити інших пробачити своє багатство,” Чи згодні ви з цим висловом?
Підприємство торгувало цукром, борошном (у Російській
імперії та за кордоном). Підприємцям довіряли свої кошти як заможні підприємці,
так і звичайні робітники. Напередодні самоліквідації фірми всім вкладникам і
кредиторам повернули вклади з належними відсотками.
Щоранку біля млинів їхньої фірми вишиковувалися довгі черги людей, які одержували борошно для своїх сімей. Усі інші фабриканти й поміщики, які жили довкола, виявилися байдужими до біди народу.
Коштом Платона Симиренка було видано «Кобзар»
Т. Шевченка в 1860 р., який ще захоплювався садівництвом і проводив селекційну
роботу, яку після його смерті продовжив його син Левко. Його прізвищем названо чудовий зимовий сорт
яблук.
Інформаційна картка № 2
Яскравим
прикладом успішних українських підприємців стала родина Терещенків — вихідців
із старовинного козацького роду, власників цукрових заводів, які походили з міста Глухова. Девізом їхнього
дворянського герба були слова «Прагнути до громадських справ». На своїх
підприємствах вони створювали зразкові умови для роботи і життя своїх
робітників. Найбільше у діяльності
меценатства виділяється Микола Терещенко, який народився 14 жовтня 1819 року. У дитячі роки родина
Миколи не була заможною, то ж батько не зміг дати своєму старшому синові
якісної освіти. Хлопець закінчив лише міське училище.
Ще з юних літ
Микола почав займатися бізнесом. На волах перевозив сіль, рибу та хліб з Криму до Глухова. Згодом він став
головним заготівельником цих товарів у місті. Великі прибутки принесла аграрна
реформа 1861 року, у той час коли багато поміщиків не змогли зорієнтуватися у нових умовах, Микола застосовуючи свій
підприємницький дар швидко примножував свій статок. Як результат, вже в 1870 році в його
зосередилося більше 10 цукрових заводів. Серед них цукрові заводи князя Барятинського — в Крупці і Шалигині, поміщика Льовшина — в містечку Воронежі, Кочубея — на Михайлівському хуторі та інші підприємства,
розташовані навколо Глухова. Головними бізнесовими інтересами Миколи, як і
всієї родини був цукор. Цукрові заводи стали головним джерелом його доходів,
але Микола Артемович не забував про торгівлю, залізницю, спирт, ліс, сукно.
Микола Терещенко особливу увагу приділяв добродійним справам – допомого
дитячим притулкам, міській лікарні і навіть ув’язненим, очолюючи місцеве
відділення піклування про в’язниці.
Миколі
Артемовичу належало близько 80 тисяч десятин землі, 5 цукрових і рафінадних
заводів, винокурень, парових і водяних млинів. Які були розташовані в
Чернігівській, Київській, Волинській, Харківській, Подільській і Тульській
губерніях. У 1870 році
Микола Терещенко переїздить до Москви., де живе до 1875 року. У цьому ж році
переїздить до Києва, де починає займатися доброчинною діяльністю і
інвестуванням в будівництво громадських будівель. У 1881 році
відкривається училище для сліпих, єдиний на той час в Російській
імперії. Микола Терещенко віддавав значні кошти на
будівництво й утримання закладів освіти, культури, охорони здоров'я. Федір і
Надія Терещенки створили в Києві картинну галерею. Варвара ( дочка Миколи
Терещенка) і Богдан ( зять Миколи
Терещенка) Ханенки, передали 3145 цінних експонатів до Художнього музею. Вони
стали основою сучасних зібрань образотворчого мистецтва чотирьох київських
музеїв: ім. Т. Шевченка, Національного художнього, Російського мистецтва,
Західного та Східного мистецтва ім.. Варвари та Богдана Ханенків.
Інформаційна картка № 3
Григорій Павлович Галаган.
У своєму маєтку в селі Сокиринцях, відкрив для
селян перше в Україні позичково-ощадне товариство. За його допомогою було створено і діяло багато
народних шкіл та ремісниче училище у Прилуках, інтернат. Він матеріально
підтримував часопис « Київська старовина», його коштом було видано чимало книг.
Коли загинув
його єдиний син Павло, Григорій у пам'ять про сина заснував у Києві навчальний
заклад ( колегію) його імені, беручи на навчання й утримання здібних, але
малозабезпечених юнаків. Тут навчалося та перебувало на повному утриманні 70
підлітків
Навчальний
заклад мав у своєму розпорядженні добре обладнаний природничий кабінет,
телескоп, фізичну лабораторію, музичний
клас, бібліотеку. При ньому була власна лікарня, їдальня. Спортивний
зал, церква, музей, гуртожиток. Це був зразковий навчальний заклад усієї
Російської імперії. На жаль колегія припинила існування у 1917 - 1918 рр.
Інформаційна картка №4
Таким чином, перебудова всього суспільного й економічного
життя супроводжувалася багатьма лихами, злигоднями й нещадною експлуатацією
працівників працедавцями. Проте з'являлися й такі підприємці, які пов'язували
зростання свого капіталу з поліпшенням умов життя та праці своїх робітників, а
свій капітал уважали частиною національного надбання. Такими були родини Харитоненків,
Симиренків, Яхненків, Терещенків та ін.
Харитоненки — українські цукрозаводчики й землевласники — походили із селян-чумаків. їм
належали цукрові заводи й сільськогосподарські економії на Сумщині. їхні успіхи
в упровадженні передових методів ведення господарства відзначені золотими
медалями на виставках у Філадельфії, Парижі, Антверпені, Санкт-Петербурзі.
Разом із тим Харитоненки займалися бакалійною торгівлею.
Родина Яхненків походила із селян-кріпаків м. Сміли (нині Черкаської обл.). Михайло
Яхненко — чинбар і чоботар, зайнявшись торгівлею, викупив із неволі всю свою
родину. Синів — Степана, Терентія й Кіндрата — він одружив з дочками Федора
Симиренка — нащадка давнього козацького роду, який після ліквідації Запорозької
Січі потрапив у неволю.
Викупившись із кріпацтва, Федір Симиренко разом зі своїми
зятями заснував промислову фірму «Брати
Яхненки і Симиренко», розквіт діяльності якої припав на 40—50-і роки XIX
ст. Головною їхньої справою стало нове тоді виробництво цукру. 1843 р.
підприємці спорудили перший в Україні та в Російській імперії паровий
механічний цукровий завод. Незабаром до ладу стали ще два заводи. Найпотужніший
із них (у с. Млієві) був грандіозною семиповерховою спорудою. Фірмі належав
також і відмінно оснащений механічний завод, який випускав не лише обладнання
для цукроварень, а й споруджував річкові пароплави. Перші з них отримали назви
«Українець» і «Ярослав».
